Посада:
Директор
Адреса:
Кривий Ріг
Дніпропетровська
Україна
Надіслати електронного листа
(необов'язково)
Інша інформація:

Вісник Українського товариства генетиків і селекціонерівІван Іванович Коршиков народився 4 вересня 1950 р. у селянській сім'ї у невеликому селі Прудентове Приазовського р-ну Запорізької області. Село було бідне і глухе. Тільки в 1965 р. його електрифіковано, а в 70-і рр. - побудовані дороги. Після закінчення зі срібною медаллю Ганнівської середньої школи у 1967 р. вступив до Кримського сільськогосподарського інституту ім. М.І. Калініна. Дипломну роботу виконував у Всесоюзному (НДІ виноградарства і виноробства «Магарач» (м. Ялта), до якого був запрошений навчатись в аспірантурі. По закінченні навчання в інституті отримав червоний диплом, але за сімейними обставині обрав роботу на виробництві, пропрацював 1,5 року у дослідному господарстві Українського НДІ зрошувального садівництва (м. Мелітополь). У листопаді 1973 р. перейшов працювати у відділ фізіології стійкості рослин Донецького ботанічного саду АН УРСР. Після служби в лавах Радянської Армії у 1975 р. вступив до аспірантури з відривом від виробництва при зазначеному відділі ботанічного саду. Науковий керівник д.б.н. В.П. Тарабрін запропонував тему дисертаційної роботи, пов’язану з вивченням стійкості деревних рослин до фенольних сполук, яких досить багато у викидах коксохімічних заводів Донбасу. Хоча це було дуже далеко від інститутських дисциплін, але давало можливість займатися фізіологією рослин, яку Іван Іванович вибрав як найцікавішу на той час для нього науку. Під час виконання дисертаційної теми декілька разів консультувався у відомого спеціаліста з біохімії фенольних сполук д.б.н. М.Н. Запрометова, який попередньо рецензував його роботу. Кандидатську дисертацію в 1981 р. захистив у Вільнюському університеті (Литва). Під час виконання досліджень вдалося встановити, що стійкість деревних рослин до фенолу залежить від їхніх біохімічних особливостей. Значно швидше парами фенолу пошкоджувалися листки рослин, у клітинах яких присутні високоактивні орто-дифенолоксидаза і пероксидаза. Вдалося з'ясувати, що при проникненні фенолу в клітини таких рослин вони трансформуються у хінони, які значно токсичніші, ніж самі феноли. Після захисту кандидатської дисертації працював на посаді с.н.с. відділу фізіології стійкості рослин, а з 1989 р. зав. лабораторії екологічної фізіології рослин, продовжував вивчати механізми стійкості та адаптації рослин до техногенних забруднювачів навколишнього середовища. При цьому особлива увага приділялася ферментам у механізмах захисту клітини від чужорідних екзогенних сполук. Йому вдалося встановити, що токсичні забруднювачі повітря пошкоджують листки рослин не тільки завдяки прямій дії, але й опосередковано через активацію процесів перекісного окислення ліпідів клітин. Визначалося значення пероксидази і поліфенолоксидази, супероксиддисмутази в механізмах захисту клітин від токсичного впливу аерополютантів та проміжних продуктів їхньої трансформації при проникненні в листки рослин. Було показано, що при пошкодженні листків знижується не тільки каталітичні характеристики ферментів, але і змінюється склад їхніх множинних молекулярних форм. Пошкодження листків аерополютантами призводить до передчасного старіння листків, яке можливо оцінювати на ранніх стадіях за станом вищезазначених ферментів. Кінетичні характеристики ферментів у період покою рослин пропонувалося


використовувати для оцінки фізіолого-біохімічного статусу рослин. У зимовий період активність оксидаз у сотні разів вища, ніж у листках у період вегетації рослин. У середині 80-х рр. Іван Іванович почав вивчати індивідуальну стійкість рослин, яка досить чітко проявлялася у насадженнях біля великих промислових підприємств. Дослідження показали, що різні за стійкістю рослини одного виду до викидів промис­лових підприємств відрізняються як за рівнем ка­талітичної активності оксидаз, так і за складом їх­ніх множинних молекулярних форм, що асоціюєть­ся з генетичною мінливістю. Такі відмінності були встановлені і для трав'янистих рослин, що селять­ся в техногенно забруднених екотопах. Ці роботи, які виконані понад 30 років тому, можна вважати піонерними в галузі екогенетики рослин в Україні. З 1987 р. започатковано дослідження популяцій­но-генетичної мінливості головної лісоутворюючої породи нашої держави - сосни звичайної — з ви­користанням ізоферментів 10-12 ферментних сис­тем як молекулярно-генетичних маркерів. На той час досліджувалися особливості генетичної струк­тури популяцій, що зазнавали гострої дії викидів великих хімічних підприємств і де передчасно ги­нули дерева. З'ясувалося, що в популяціях, які де­градують від надмірного впливу аерополютантів, виживають рослини з середнім рівнем алозимної мінливості. В цей же час починаються досліджен­ня репродуктивної біології сосни звичайної, впли­ву аерополютантів на насіннєву продуктивність та відтворення генетичної мінливості популяцій у їх­ньому насіннєвому потомстві. На основі цих до­сліджень було підготовано докторську дисертацію «Адаптація рослин до умов техногенно забрудне­ного середовища», яку в 1994 році захищено у Ки­ївському національному університеті ім. Т.Г. Шев­ченка. Після передчасної смерті чл.-кореспондента АН УССР В.П. Тарабріна у 1990 р. Коршиков І.І. очолив відділ фізіології стійкості рослин, який по­тім трансформувався у відділ промислової бота­ніки та популяційної генетики. Цим відділом Іван Іванович керував до кінця 2014 р., звільнившись у зв'язку з АТО. На цей час він працює виконуючим обов’язки директора Криворізь­кого ботанічного саду НАН України, паралельно на громадських засадах є директором Донецького ботанічного саду НАН України, який переводиться за рішенням Президії НАН України до м. Кривий Ріг.

Понад 20 років під керівництвом Коршикова І.І. співробітники й аспіранти вивчали популяційно-ге­нетичну різноманітність усіх автохтонних видів соснових і ялівцевих у межах їхніх ареалів в Україні, включаючи Карпати і Крим. Попередньо для кож­ного виду був встановлений генетичний контроль ізоферментів, що використовувалися в досліджен­нях. Визначені особливості генетичної структури великих і малих ізольованих популяцій, при цьому останні далеко не завжди мали менший рівень ге­нетичного поліморфізму. Кожен з досліджуваних видів має свій рівень генетичної мінливості, напри­клад, найвищий у соснових - у сосни звичайної і в декілька разів нижчий - у сосни кедрової євро­пейської. На прикладі сосни звичайної встановле­но, що степові популяції на межі розповсюдження виду мають вищий рівень генетичної мінливості, ніж реліктові популяції Українських Карпат. У пе­реважній більшості популяцій хвойних на заповід­них територіях, навіть у малих (до 2 га), генетична структура, як правило, врівноважена відповідно до закону Харді-Вайнберга. Паралельно на основі геносистематичного аналізу було з'ясовано, що со­сна крейдяна, сосна Коха, ялина гірська, які багато ботаніків вважають окремими видами, не є таки­ми. Під час досліджень встановлено, що насіннє­ве потомство природних популяцій та штучних на­саджень хвойних має суттєвий надлишок гомози­гот. Крім того, визначено, що високогетерозиготні генотипи часто формують надлишкову кількість порожнього насіння. Були встановлені і запатен­товані маркерні гени, які дозволяють визначати в популяціях дерева, що дають високоякісне насін­ня з рівнем гетерозиготності, близьким до мате­ринських дерев. В останні роки для вивчення ге­нетичного поліморфізму хвойних і листяних видів рослин під керівництвом Коршикова І.І. почали застосовувати мікросателітну ДНК. В першу чергу це стосувалося виявлення генетичних особливос­тей плюсових дерев та тих, що характеризуються високим рівнем насіннєвої продуктивності. Були також розпочаті цитогенетичні дослідження з ви­значенням показників, які можна впроваджувати для оцінки ступеня впливу техногенно забрудне­ного середовища на насіннєве потомство рослин. В цілому, дослідження І.І. Коршикова є важливим


внеском у розуміння значення генетичного полі­морфізму видів рослин, їхньої стійкості та адап­тації до природно-кліматичних умов, в реалізації їхньої статевої функції та продуктивності. Резуль­татами цих досліджень є близько 60 публікацій у періодичних виданнях, що належать до міжнарод­ної науково-метричної бази даних «Scopus», а за­галом близько 412, з яких дві самостійні і чотири колективні монографії та 16 патентів.

Крім природних популяцій, вивчалася генетич­на структура штучних насаджень з метою визна­чення генетичної ерозії при їх створенні. Було вста­новлено, що в насадженнях різного призначення дещо втрачається алельне багатство природних популяцій виду, але, як правило, відтворюється рі­вень гетерозиготності. Ці дослідження важливі для розробки практичних методів створення стійких ін­тродукційних насаджень та насіннєвих плантацій лісоутворюючих видів.

Багато років під керівництвом Івана Івановича проводилися дослідження природного заростання промислових відвалів Донбасу і Криворіжжя. Були визначені види деревних рослин, які успішно ко­лонізують ці відвали. Наприклад, на залізорудних відвалах Криворіжжя та крейдяних відвалах содо­вого виробництва Донбасу активно самовідновлю­ються сосна звичайна, сосна кримська та інші види деревних рослин. За рівнем генетичної мінливості ці мікропопуляціїна відвалах не поступаються природним степовим чи кримським. Були розроблені і запатентовані прийоми сприяння природному за­лісненню промислових відвалів.

Коршиков І.І. підготував 14 кандидатів наук за шістьма спеціальностями: молекулярна генетика; генетика; цитологія, клітинна біологія і гістологія фізіологія рослин; ботаніка; екологія, а також двох докторів наук. За підготовку наукових кадрів на­городжений медаллю Президії НАН України, лау­реат премій ім. Юр'єва, нагороджений грамотами Президії НАН України, Донецької обласної і міське ради. Багато років був головою Донецького облас­ного відділення УТГіС та фізіології рослин. Наукові праці І.І. Коршикова використовуються в навчаль­ному процесі біологічних факультетів провідних університетів України. Незважаючи на непередба­чені вимушені зміни місця роботи, І.І. Коршиков повний наснаги, творчих задумів і продовжує їх ре­алізовувати в наукових дослідженнях.

Учений секретар інституту, в.о. зав. відділу популяційної генетики Державної установи «Інститут харчової біотехнології та геноміки НАН України», к.б.н. с.н.с. Я. В. Пірко

Президія Українського товариства генетиків і селекціонерів ім. М.І. Вавилова

Редакційна колегія журналу «Вісник Українського товариства генетиків і селекціонерів»